29 листопада 2024 року генерал-майор Михайло Васильович Драпатий був призначений командувачем Сухопутних військ (або “армії”) ЗСУ. Як відомо, 1 червня 2025 року Драпатий подав у відставку з цієї посади, пояснивши це тим, що “не може забезпечити належне виконання своїх наказів” і що “українська армія перебуває у невигідному становищі через культуру командування, яка не готова брати на себе особисту відповідальність за невдачі на полі бою та вчитися на них”. Крім того, Драпатий пояснив, що має взяти на себе відповідальність і піти у відставку, оскільки його зусилля щодо викорінення такого підходу серед Сухопутних військ України зазнали невдачі.

Громадськість не чула багато про генерала Драпатого – ні до цього, ні після. Тож коротко погляньмо на його кар’єру, перш ніж перейти до останніх пов’язаних із ним подій.

Народившись у Кам’янці-Подільському, Драпатий вступив до Харківського інституту танкових військ у 2000 році, закінчив його у 2004-му, отримав звання лейтенанта і був призначений до 72-ї механізованої бригади. Він став відомим у травні 2014 року, коли командував батальйоном, якому доручили протидіяти сепаратистам, що атакували поліцейське управління в Маріуполі: керуючи своїми БМП-2 на передовій, він прорвав барикади і зняв облогу…

Місяць потому його батальйон та інший батальйон 72-ї бригади були відряджені до оперативної групи ЗСУ, яка отримала наказ відрізати сепаратистів від росії. Разом із підрозділами 24-ї та 51-ї механізованих бригад і 79-ї десантно-штурмової бригади Драпатий просунувся на 160 кілометрів углиб території, контрольованої противником, перш ніж був оточений підрозділами російської армії у Червонопартизанську на Луганщині та обстріляний артилерією. Один батальйон здався (він знищив свою важку зброю і “відступив” до росії), а Драпатий узяв на себе командування тим, що залишилося від оперативної групи. 7-10 серпня він керував проривом до Зеленопілля, що розташоване за 40 кілометрів, вивівши 260 бійців і 30 броньованих машин та втративши при цьому одного солдата.

Після прискореного курсу підготовки у 2014 році Драпатий був призначений заступником командира 30-ї механізованої бригади, а у 2016-му – командиром 58-ї мотопіхотної бригади, у 2017-му – командувачем Об’єднаних сил у районі Бахмута. У 2019-2021 роках Драпатий пройшов ще один курс навчання в Національному університеті оборони. Повернувшись на службу, він був призначений заступником командувача Оперативного командування “Північ”, а згодом отримав звання бригадного генерала.

У березні 2022 року Драпатий був призначений заступником командувача Південного командування і очолив Каховську оперативну групу. У вересні його призначили командувачем Криворізької оперативної групи: його війська просунулися на 20 км на півночі Херсонської області, тоді як війська під командуванням Содоля не змогли прорвати плацдарм біля мосту Давидів Брід (при цьому зазнавши таких значних втрат, що згодом Зеленський звільнив Содоля).

У 2023 році Драпатий командував Одеською оперативною групою, де інтенсифікував використання БпЛА та засобів радіоелектронної боротьби, після чого був переведений до Херсонського оперативного командування. У лютому 2024-го Драпатий знову був призначений заступником начальника Генерального штабу з питань підготовки, але, не встигнувши виконати це завдання, у травні того ж року – після того як росіяни несподівано захопили Харківську оперативну групу, а її командувача Юрія Галушкіна було звільнено – Драпатий повернувся на поле бою. Він узяв ситуацію під контроль і стабілізував її, запобігши подальшому просуванню росіян. Потім він командував Луганською оперативною групою до кінця року, після чого був призначений командувачем Сухопутних військ…

Тепер, як у командувача Сухопутних військ ЗСУ, його головним завданням стало проведення реформ: ліквідація корупції, вдосконалення управління, процедур і дотримання стандартів, рекрутингу, підготовки, а також інтеграція передових технологій… Серед іншого, він був особливо зайнятий порятунком того, що залишилося від 155-ї та 156-ї механізованих бригад, коли Сирський розірвав їх, щойно ті повернулися з навчання за кордоном.

Чи є Драпатий військовим генієм? Ні. Але, на відміну від багатьох інших у ЗСУ (починаючи з Головкома), він довів свої здібності як на тактичному та оперативному рівнях, так і в управлінні на стратегічному рівні: настільки, наскільки це взагалі можливо для професійного офіцера ЗСУ.

Що ж змусило Драпатого піти у відставку з такої, теоретично “престижної та безпечної” посади, як посада командувача Сухопутних військ (посада, яка в якийсь момент майже напевно привела б його до заміни Сирського)?

По-перше, достеменно невідомо, як саме його призначили на цю посаду. Наприклад, згідно із цією статтею, одне джерело стверджує, що це був вибір Зеленського. Два інших джерела кажуть, що Сирський порадив Зеленському призначити Драпатого.

Так чи інакше, але певним є те, що Сирський ніколи не дозволяв Драпатому комплектувати свій штаб офіцерами на власний розсуд.

Драпатий мав досвід призначення на командування складними секторами та їх стабілізації. До 2023-2024 років він ніколи не обіймав небойових посад, але тепер мав навчати персонал, керувати набором та змінювати спосіб управління людьми. Через два тижні він представив план реформування Сухопутних військ. Через шість тижнів після цього Зеленський додатково доручив йому командування сектором Покровська.

На цій посаді Драпатий змінив керівника навчання та кадрової служби. Зокрема, він звільнив генерала Олександра Грузевича, який раніше обіймав посаду заступника начальника штабу командування, коли Сирський командував Сухопутними військами (згодом Грузевич став начальником штабу командування).

Так само генерал Олександр Нестеренко продовжував виконувати обов’язки заступника командувача Сухопутних військ. Досвід командування Нестеренка включав втрату контролю над 30-ю бригадою у 2014 році. У 2019-му Сирський призначив його командувачем Східного командування, де він очолив контрнаступ, який зазнав важких втрат через наполягання Нестеренка на фронтальних атаках на укріплені позиції. Потім Сирський призначив його заступником командувача Сухопутних військ у жовтні 2022 року…

І Грузевич, і Нестеренко – приклади “друзів” Сирського.

Зверніть увагу: посада командувача Сухопутних військ є повноцінною роботою. Командування сектором Покровськ – повноцінна робота. Одна людина не може ефективно виконувати обидві одночасно. Тож поки Драпатий за наказом Зеленського був зайнятий порятунком сектора Покровська, Грузевич фактично перебрав на себе обов’язки командувача Сухопутних військ.

На жаль, у таборі Сирського вважали, що із цим призначенням Драпатий розпочав свою політичну кар’єру, і кілька джерел стверджують, що Сирський повідомляв про це Зеленському.

Не дивно, що команда Драпатого заперечила такі звинувачення, пояснивши, що він ніколи не з’являвся на публіці, а його нестандартне мислення робить його загрозою для декого.

До речі, наважимося нагадати: звинувачення у “політичних амбіціях Драпатого” були такими самими, як ті, що табір Сирського використовував проти Залужного у 2022-2023 роках…

1 березня 2025 року ворожий безпілотник непомітно пролетів над навчальним центром у Дніпрі і передав координати для ракети “Іскандер”, яка вбила 30 і поранила 130 людей. Драпатий, який все ще командував сектором Покровська, розпочав розслідування. Сирський провів власне розслідування, звільнив командира навчального центру і виніс догану Драпатому як командиру Сухопутних військ. Сирський наказав внести зміни, але його команда заявила, що сухопутні війська їх не виконали. Драпатий видав низку інструкцій: щодо будівництва укриттів, організації оповіщення, взаємодії з командуванням Повітряних сил, розосередження особового складу та контролю за тим, щоб під час тривоги всі бійці спускалися в укриття.

Грузевич, який мав контролювати виконання наказів Драпатого, не отримав догани.

1 червня 2025 року над тим самим навчальним центром знову пролетів непомічений російський безпілотник, навівши ще одну ракету “Іскандер”: це призвело до загибелі 13 людей і поранення майже 70. Драпатий був розлючений тим, що його інструкції не були виконані й атака відбулася за таким самим сценарієм. Сказавши, що кругова порука і безкарність є отрутою для армії, Драпатий подав у відставку.

Команда Сирського була розлючена тим, що Драпатий не поінформував президента перед тим, як подати у відставку. Вони оголосили його відставку “переходом в опозицію” і написали про це у соцмережах.

У жовтні цього року, що не дивно, Драпатий був відсторонений від Покровська і відправлений до Куп’янська: Сирський повернувся до практики мікроменеджменту і успішно втратив місто, а також Мирноград.

На жаль, колишній речник Генерального штабу (2014-2017) Владислав Селезньов сказав, що Драпатого відправили до Куп’янська і він робив те, що завжди робив – поліпшував ситуацію. Селезньов сказав: “Генерал Драпатий, ефективний кризовий менеджер, зумів правильно організувати дії наших підрозділів, що дислокуються там. Результат, який ми бачимо сьогодні, є цілком очевидним. Наші шанси утримати Куп’янськ і [сусідній залізничний вузол] значно зросли”.

Для порівняння, у цій статті йдеться про те, що Сирський створив оперативну групу “Хартія”. Про Драпатого там не згадується ні слова. Самозадоволення тривало: у вересні 2-й корпус віддав належне Сирському за створення оперативної групи і “чітко дав зрозуміти”, що ця група підпорядковується виключно Сирському та командувачу Національної гвардії Півненку. У їхньому відео Сирський займав чільне місце.

…а тепер, два дні тому, Бутусов, який командує підрозділом безпілотників у бригаді “Хартія” і раніше хвалив Драпатого, не придумав нічого кращого, як заявити, що саме Сирський створив і командував оперативною групою “Хартія”?

…звісно, “щоб протидіяти дезінформації в блогосфері”…

Щодо комунікації та командної роботи, то вище керівництво української армії вперто залишається дисфункціональним і по вуха зануреним у політику.

Війська на передовій заслуговують на краще: вони все ще тримають оборону, а не Сирський чи хтось із його друзів.

Джерело